Холодий, неживий і дуже темний,
Цей Космос не бажає прокидатись...
Він вільний, він нічий, позасистемний...
І він не дасть нікому в нім зостатись...
Бажаючим летіти він дасть крила,
Бажаючих упасти скине вниз..
Земля його ніколи не любила,
А він ковтав її сузір'я криз...
Він полюбив до болю, до нестями,
Бажав її, як ні одну з планет...
Та люди, що були її гостями,
Закинули їй в душу скло тенет...
Вона хотіла, та впивались пути,
Врізаючись у змучені моря...
Вона бажала назавжди заснути,
Як біла, непотрібна всім, зоря...
Образився... Навіки... Мов дитина...
Він охолов до неї і усіх...
Її, лише її, Землі, провина...
Він так кохав... А чув лиш кволий сміх...
...
Вона також кохала... Важко... Тихо...
Вона хотіла бути тільки з ним...
Та люди — це Землі одвічне лихо...
А Космос став холодним і чужим...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562534
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.02.2015
автор: Аарон Краст