Ми, попіл Майдану, що стукає в серце,
Ми душі, що вбиті за правду в житті.
Небесною сотнею нас Ви назвали,
А пам'ять не згасла, за що полягли?
Ви, ставите нам постаменти на площах,
Ви вірите в гасло «Герої живуть».
За віру, за правду словами полощуть,
Та ті, що прийшли, лише піна та бруд.
Ми вірили в щастя, майбутнє без бруду,
Та знов на Вкраїні облуда та лжа.
Ми, Сотня небесна, волаєм відсюди.
Прикиньтеся люди, в країні пожар.
Роздмухали знову, керманичі нові,
Що тягнуть до краю, країну та люд.
Вони написали новітні закони,
За тими законами, знову уб’ють.
Вбивають словами, і пам'ять, майбутнє,
Розтягують край на шматки, в дріб’язок
Та знову волає Країна в безлюдді,
Та знову на шию, лиш зашморг, мішок.
Поставили хрест, по душі, як пам'ять,
Закреслена пам'ять картатим хрестом.
А ті, що прийшли, «по дружньому радять»
Мовчи Україна, затягнись мотузком.
---------------------------------------------------
Ми, попіл Майдану, що стукає в серце,
Ми душі, що вбиті за правду в житті.
Ми пам'ять народу, що з нами воскресла
Ми душі, що згасли за Вас, щоб жили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561683
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.02.2015
автор: Dema