Знай, що щастя, яке затягнулось – це передвісник біди,
Що куля, яка не болить – це вже перша ознака тривоги.
Кожне тліююче серце – це пекучі фрагменти зими,
А тиша навколо – це діалоги
З Богом.
Говори, він слухатиме тебе всю,
Слухатиме і хитатиме головою,
Що йому з твоєї війни,
Що йому з твого болю,
Він радий тому, що ти залишилась
Собою,
І не загинула у якімсь нікому
Невідомим бою.
Будеш носити благословення його святе,
Разом з шрапнеллю, картеччю, залізом в своєму тілі,
І гострої пам’яті теплий і вогкий міцелій
Все проростатиме чорним вогнем
У легенях твоїх обгорілих.
Навіть ті, хто вернулись з війни – залишились на війні,
Кожної ночі у їхніх снах птах пролітає знесилений,
Б’ється сполохано поміж віконниць сузір’їв,
Ріжучи небо сталево-холодними крилами.
Ніч ховає в мішок його пір’я, змиває рани дощем,
Миші збирають зорі немов пожитки,
Кожного ранку птах розбивається вщент,
Але кожної ночі він знов виростає із жита.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559664
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.02.2015
автор: Мирослав Гончарук_Хомин