Замріяна пані сиділа у садку
Її старечі очі дивилися у даль
Її минуле в яскравому вінку
Дарувало спогадів цукрований мигдаль
Життя. мов кадри з кінофільму
Де наперед сценарій не писавсь
Вона принципово грала вільну
А зараз дощ самотності почавсь
Так, вона була актрисою
І капелюшок чудернацький носила
Недарма вона ховала за кулісою
Свої роками скалічені крила
Аплодисменти, крики «Браво» - звична річ
І квіти оберемками до ніг
Вона б стала легендою сторіч
Та вдарив в спину змін батіг
Змінився час, змінилися герої
І краса вражаюча зів’яла
Нема вже сцени дорогої
Лиш старість з усміхом шакала
Нема дітей, щоб втішили серденько
Щодня теплом надії зігрівали
І внуків, щоб на вушко шепотіли щось тихенько
Мов хмарки в небі, тугу розігнали
Є дім пустий, де в афішах всі стіни
І на колінах кішка ласкаво муркоче
Сюди ніколи не приходять новини
І вир життя заглядати не хоче
© Леся Приліпко, 14.01.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558945
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2015
автор: Леся Приліпко-Руснак