Як вітер пестить ніжно тіло
І затихає десь в далі
Мені кохання шепотіло
Твоє ім'я біля душі
І вогник той що так палає
Що гріє серце й почуття
І вітер сильний не здуває
Той голос із мого життя
Я чую звук, кохання шепіт
Його уносить вітер в даль
Із ним уходить моя радість
Й мене охоплює печаль...
Я теж самотній, вітер шепче
І в сумі я живу завжди
Та погляд твій мене бентежить
Зазнав нещастя таки ти...
Розвіяв сум би твій жорстокий
Й життя на краще би пішло
Та бачу почуття тут щирі
І вір мені не всеодно
І день за днем спостерігаю
Як сильно кинуло життя
Та ти підвівся, хоч й страждаєш
І в мрію віриш ти щодня
Я розумію цю нестерпність
Несправедливість лиш одна
Життя завжди таке жорстоке
І кращого повір нема...
Розбушувався вітер сильно
І ніжно мене обвива
Із шепітом незрозумілим
Поринув в даль, де не був я.
А.А.Отченко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557164
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2015
автор: Андрій Анатолійович Отченко