Тридцять другий,33-й рік проклятий,
Бо забрав життя мільйонів душ,
І стояли чорно-сірі хати,
З котрих нісся той смертельний дух.
Був і хліб,і борошно,і крупи,
Та вмирали люди находу,
Їх складали ще живих на купи,
Склавши кілометрову гряду.
Сиротіли діточки-малята,
Звали матінку,лишившись в самоті,
Та й вмирали під ногою ката,
Бо були голодні та худі.
Хто вчинив голодомор проклятий ?
Та чому ж помер мій дід Пилип ?
А тому,що більшовік проклятий,
Відберав останній в нього хліб.
Вдячна Вам,шановний Президенте !
За скорботну у вікні свічу,
З котрої лились гарячі сльози,
В День Жалоби кожен їх відчув.
Кожен з нас поставив Скорбну Свічку,
На хвилину голову склонив,
Щоб не повторилось те ніколи,
Щіро,тихо Бога попросив.
Автор:Зінаїда Голуб
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557052
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2015
автор: zihaidagolub