Не спішіть мене судити - бо суд уже іде.
І кожен буде винним і суддею,
і кожен вирок отримає собі -
чи жити далі, так як є,
чи жити вірністю -
сім'ї, народу, Україні.
Чи схибити - і вир затягне в далечінь,
куди не йдуть по добрій волі.
Там смуток, плач, розкаяння, журба.
Там вир тривог, нездійсненних бажань.
Там нечисть повзає, шипить.
В ту даль проміння сонця рідко попада.
Лети душею, та й до Бога,
бо Він лиш зможе оправдати,
бо Він лиш зможе боронити,
бо Він лиш зможе полюбити,
бо Він лиш зможе спокій дати,
бо Він загоює серця -
бо Він Спаситель наш.
Людмила Яблонська.
27.01.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556689
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.02.2015
автор: Людмила Яблонська