Сьогодні я почула: «От за що
Ми маємо боротись, воювати?
За Україну? Та вона ніщо
Не зможе більше громадянам дати.
Війна, розруха, долар дорогий…
А Президент?! Нема вождя-месії!
Ні, воювати нам не до снаги,
Одразу краще здатися Росії».
Печуть до сліз ті зрадницькі слова.
Невже і досі в когось хата з краю?
Чи маряться їм Путін і Москва –
Синоніми вгодованого раю?
Так, покоріться, голови схиліть –
В ярмо! Навіки! Клякніть на коліна!
Були рабами ви впродовж століть,
Спливала кров’ю ненька Україна.
Та, слава Богу, меншає рабів,
І українці знов стають до зброї.
Настане час – і весь народний гнів
Спрямують на загарбників герої.
А ті, хто зневажає рідний край,
Для кого українська – «дика» мова,
Нехай ідуть від нас за небокрай –
Де «Руський світ», де править дядя Вова.
На вас чекають мирний Магадан,
Якутія і Колима з Сибіром.
Миліша за Вітчизну вам Орда?
Хіба тримаємо вас? Їдьте з миром!
А нам ставати з ворогом на прю
(Страшний він, але ми сильніші духом!),
Як мріялось Шевченку-Кобзарю,
Багряному та іншим відчайдухам.
Пора скінчити еру лихоліть,
Голодоморів, нищення і болю.
Не поступайтесь, браття, зупиніть
Загарбницьку політику-сваволю!
Були б ми разом, не могла б Москва
Розбій чинити у квітучім краю.
Де схована гетьманська булава,
Що здатна розігнати вражу зграю?
Любов, надія, віра – все в нас є.
Борімося – за Україну-мати!
Та поки «вата» в нас не зогниє,
Нам буде важко ворога здолати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555392
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.01.2015
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)