Бракує слів вам у розмові,
Душі –бракує почуттів.
За що не любите ви мову
Своїх стражденних прабатьків?
Ту мову – трепетну і світлу,
Що зцілювала від біди,
Що соняхом і сонцем квітла
Серед густої лободи.
Ту мову, що серця вінчала ,
Благословляючи на шлюб,
Що мати в вас переливала –
Ви прирікаєте на зруб!
Вам добрі батька медовуха
І добрі неньки калачі,
Не відтягнути вас за вуха
Від сала і ковбас з печі!
А мову, мову…осміяли ,
Як сиротину в забутті,
До інших мов давно пристали,
Щоважливіших у житті .
Її не знають ваші діти,
Не будуть внуки ваші знать.
Зубрять англійські алфавіти,
Щоби освіченими стать.
У кожній мові – втіха, радість,
А рідна – сповивала вас !
І той, хто мову власну зрадив,
Ще може зрадити не раз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554548
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2015
автор: Ніна Третяк