Вони здригається,
Коли плаче,
А коли сміється –
Нагадує річку,
Сонце, яке купає
У ній вина своїх
Пробачень,
Навіть не знає,
Як боляче їй
Від таких освідчень.
Вона дивиться в небо,
Коли розбиваються
Літаки,
Тупиться в землю,
Коли забуває
Куди іде,
Тиша виходить
Назовні,
Киснем поміж
Рибин,
І там вже назовні
Так само її
Пече.
Вона замовкає,
Коли зникають
Усі,
Темним волоссям
Вплітаючись
У зиму,
Заповнює
Простір звуком
Своїх голосів
По темним
Хоругвам
Дзвонів і
Чорним нутрощам
Труб.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554233
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2015
автор: Мирослав Гончарук_Хомин