Ти вчора будеш снитися мені...
З душі іще не впали каплі крові.
А душі наші десь на чужині
Шукали майже нашої любові.
Смішний такий,такий ще зовсім мій.
Цілуєш мене на ніч і лягаєш.
А я тобі шепочу:стій,лиш стій!
Ти не мене(ти чуєш?!)обнімаєш!
Ти знову будеш снитися.Отак
Тебе забути вміти?!А я зможу?..
Якби тобі хоч Янгол подав знак.
А потім я сама...Тобі поможу...
Та ти мене покинув.Не кохав.
Вона така гарненька і щаслива.
А що ж ти мені вчора обіцяв?!
Та змила все кохання оця злива.
Покинув.Подивився і пішов.
Хіба людину можна замінити?!
Яким щасливим був,коли знайшов
Тоді мене...Навчи...Хоч розлюбити...
Я Вас ни капли не люблю!
Но так хочу,чтобы Вы знали,
Что этим летом февралю
Мы восемь весен задолжали.
Я Вас ни капли не ищу!
Но так хочу хотя б коснуться...
Да я ни малость не грущу!..
В объятьях ваших бы проснуться.
О нет,все это только ложь.
Воображенье ночью плачет.
О,боль моя!Душу не трожь!
В ответ:не может быть иначе...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554050
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2015
автор: Відочка Вансель