Дощ за вікнами падає сірий…
Не дає мені знову заснути
Відчуття якесь незрозуміле
І дощу монотонний в скло стукіт.
Дощ шумить, барабанить у вікна,
В казку кличе мене, припрошає,
Та не хочу до нього я бігти, –
Меланхолію він навіває.
А він краплями б’ється у шибку,
Ніби в душу жадає попасти,
Проникає в відкриту кватирку,
Хоче щось мені розповідати.
Б’ється, стукає в шибку і ллється,
Дій ніхто його не розгадає
І не слухає. Він до нас рветься –
Від самотності, мабуть, страждає.
Розумію, що дощик цей хоче,
Тихо слухаю шум… Щось чекаю?
Так самотні стихії дві мовчки,
Я і дощик, про щось розмовляють.
Дощова це лунає соната,
Миє вікна душі, гоїть рани;
Прополіскує сірість завзято
Повсякденну осінній посланець.
Ось останні краплини спадають
На обвисле, важке, мокре листя,
На дахи … Поступово вщухає
Дощ… Спокійно скрізь стало і чисто.
26.10.2011 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552710
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.01.2015
автор: Martsin Slavo