Чому засумувала, доню?
Чому в очах сльоза бринить?
Тридцята осінь в твою долю
Найпершим снігом прилетить.
Вже не одні життєвим полем
Сніги летіли і птахи,
Котилось перекотиполе,
Але не на твої шляхи.
Я пам’ятаю, мов причастя,
Твій крик найперший на землі,
Найвищу мить, найбільше щастя –
Всерозвидняюче в імлі.
Із того часу і донині
Тебе в собі несу життям:
У нерозривній пуповині
Навіки мати із дитям.
І скільки б років не минало,
На те й літа, щоби минать –
Твоє я сонце розвидняла,
Твої жалі в мені болять.
Я вимолю для тебе, доню,
Щонайкоштовніше з скарбів:
Щасливу і безхмарну долю,
Кохання білих голубів.
Не треба сумувати, доню,
Не треба , доню, сльози лить.
Тридцята осінь в твоїй долі –
Час жити , мріяти, любить!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552482
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2015
автор: Ніна Третяк