Коли ти дорослішаєш
Колір твоєї шкіри набуває
Плям і міток,
Наче цедра на пекучому
Африканському
Сонці,
І доки ріки розливаються
Наче жінки у гніві,
Я забиваю п'ятку на
Цей алкогольний соціум.
Віра будується на тому,
Що хтось колись
Повернеться,
Хтось змусить усіх
Говорити правду
І слухати,
Якщо неможлива
Миттєва
Зупинка серця,
Я сам змушу його
Не дихати,
І не рухатись.
Коли тобі шість,
У тебе немає проблем,
Окрім застуди
В осінню пору,
Коли тобі шістдесят,
У тебе немає проблем,
Окрім смерті
В осінню пору.
Усе твоє життя –
Це період між цими
Застудою і смертю,
Між цими термінальними
Точками осені,
Кольору шкіри,
Подиху серця.
Оце і є твоя
Персональна
Підстава, братчику,
Твоя парадигма,
Так би мовити,
І щастя,
І горе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552463
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2015
автор: Мирослав Гончарук_Хомин