Як швидесенько
мчить нас кораблик,
птаха біла,
а назва - життя,
може б краще,
щоб повз,
як той равлик -
сам не знає
куди, до пуття...
Мабуть ні,
бо життя,
тая птиця,
як політ
її зменшить -
впаде.
То ж нам
равликом стать
не годиться.
Хтось крізь
терні зіркові
веде...
Летимо,
як хмаринонька
біла -
кожну жертву
і радість,
і мить,
крізь кургани
у пам'ять
ковилу...
Лише серце
не спить,
а болить...
Скіль
дісталось йому
на дорозі -
свідок щастя,
біди
і тривог...
Це життя
то безрадісна
проза,
чи екстаз...
Доки стрів
Ангелок...
Ось і рік
вже старий
на порозі -
супроводить
тепер ось
коза.
На розпутті,
п'ятнадцятім розі
хай мине нас
всесвітня
гроза.
13.01.2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551173
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.01.2015
автор: Променистий менестрель