У зустрічі відчула я розлуку.
Її мовчали стиснуті вуста.
А ліс казав, знімаючи перуку –
І німота, правічна німота.
Усі вужі позлазились і змії
Порадитись, що далі їм робить,
А хто збере мої докупи мрії,
Хто зможе мертві мрії оживить?
Хіба що ліс. Могутній і величний
Наснаги дасть і сили до життя.
Пробачте, сосни і дуби сторічні,
Я перед вами крихітне дитя.
Ви зцілювали тисячі пропащих,
Ви сотням тисяч душі зберегли.
Їй Богу, і мені стає вже краще,
Як тим, що вже отут колись були…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550083
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.01.2015
автор: Ніна Третяк