З давнiх-давен до попсових iмен

З  просяклих  росою  лісів  і  долин,  
З  найвищих  небес  до  найнижчих  глибин  
Збігався  в  колодязь  найменший  струмок,  
Щоби  напоїть  прадядьків  й  пратіток,  

Де  ті  в  розігрітій  духмяній  траві  
Творили  творців,  не  сприймаючи  «ні».  
Любили  природу,  кохали  істоту.  
І  люльку,  і  келих  –  від  рота  до  рота.  

Проходили  містом.  Спинялись  в  селі.  
Хмеліли  на  поминках  і  весіллі.  
З  землі  до  землі.  Із  землі  до  небес  
Дід-батько  воскресне,  як  прадід  воскрес  

У  пам’яті  роду.  Де  мати  –  там  рід.  
Де  землі  народу  –  там  сильний  нарід.  
Трава  не  корнює  в  землі  навіки,-  
Змудрили  колись  прадядьки  й  пратітки.  

Дубів  насадили,  корінням  вплелись  
І  думали  буде  тепер,  як  колись.  
Але  замінилось  «начебто»  на  «вроді»  
Заміни  в  народі  -  заміни  в  природі,  

Що  сильно  заменшила  діапазон,  
Збіднила  погодою  кожен  сезон.  
І  вже  не  дає,  хоча  простимо  більше.  
І,  мабуть,  не  дасть!  І  чим  далі,  тим  гірше.  

І  заполонило,  і  звідкись  пішло  
Усе  те  добро  і  усе  теє  зло.  
Із  тих  же  лісів  і  із  тих  же  долин,  
З  найвищих  небес  і  з  найнижчих  глибин.  

   
Ю.П.
2003  
відео:  https://youtu.be/u5MyJ8nW1Ks

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549979
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2015
автор: Посух