Я забула свій голос…

Я  забула  свій  голос
Я  забула  як  він  звучить
Ніби  німувала  роками  у  беззвучній  безвісті
Я  сама  собі  найвідданіший  тиран
Впивалась  сонячним  промінням,  але  не  пропускала  його  надто
Вглиб
Проростаю  корінням,  у  землю  вростаю
Віддана,  сонцелюбна
Ростила  себе  роками,  щоби  нарешті  підняти  голову
Гідно  нести  тягар  –  Людина
З  народження  так  позначено

Яку  ти  даєш  мені  силу?
І  що  є  в  твоєму  погляді?
Любов  твоя  вічна,  безмірна
Ми  всі  під  твоїм  крилом

Моє  німування  врешті-решт  набирає  ознак  голосу  і  я  смакую  кожен  звук  його
Надлегке  перо
І  з  плином  часу  пізнаються  речі,  які  були  сховані  за  темним  сукном
Нащо  леліяти  уламки  дзеркальні,  що  більше  не  приховують  твого  єства?
Усе  зрозуміло,  помилки  відмічено
У  грі  із  Всевишнім  за  шаховою  дошкою  хтось  програв.  Давно

09(12)2014

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549367
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.01.2015
автор: Demetris