А схід чомусь накинув паранжу


А  схід  чомусь  накинув  паранжу.
Напевно,  знову  сонечко  заспало.
Зірок  розсипавсь  величенький  жмут  –
Мов  іскор  із  дідівського  кресала.

Всміхнувся  смайлик  місяця  мені,
Здивовано  окинувши  подвір’я-
Тобі,  козаче,  нестачає  днів,
Що  і  ночей  доводиться  примірять?

Кажу  йому  –  ти,  друже,  не  бунтуй,
З  тобою  владу  досвітку  поділим.
Я,  може,  хоч  у  тиші  віднайду
Розгублені  по  бездоріжжю  сили.

І,  звівши  очі  до  святих  небес
У  ніч  різдвяну,  благодатно-синю
Я  попрошу,  Всевишній  мій,  Тебе  –
Дай  миру  многострадній  Україні!

Терпіння  чашу  владно  піднеси  –
Єдиний  трунок  зцілення  народу,
Бо  одкровення  надійшли  часи,
Коли  надія  над  проваллям  ходить.

З’єднай  нас  у  незламний  моноліт,
Щоб  його  гордий  і  високий  профіль
За  щастя  материнської  землі
Прийняв  достойно  суджену  Голгофу.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549235
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.01.2015
автор: stawitscky