А схід чомусь накинув паранжу.
Напевно, знову сонечко заспало.
Зірок розсипавсь величенький жмут –
Мов іскор із дідівського кресала.
Всміхнувся смайлик місяця мені,
Здивовано окинувши подвір’я-
Тобі, козаче, нестачає днів,
Що і ночей доводиться примірять?
Кажу йому – ти, друже, не бунтуй,
З тобою владу досвітку поділим.
Я, може, хоч у тиші віднайду
Розгублені по бездоріжжю сили.
І, звівши очі до святих небес
У ніч різдвяну, благодатно-синю
Я попрошу, Всевишній мій, Тебе –
Дай миру многострадній Україні!
Терпіння чашу владно піднеси –
Єдиний трунок зцілення народу,
Бо одкровення надійшли часи,
Коли надія над проваллям ходить.
З’єднай нас у незламний моноліт,
Щоб його гордий і високий профіль
За щастя материнської землі
Прийняв достойно суджену Голгофу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549235
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.01.2015
автор: stawitscky