Це не я твої поля топчу,
На дітей націлюю гармати,
І непотріб знавіснілий вчу
Хвацько так сусідів убивати.
І ховати за живі щити
Свою підлу, не солдатську душу,
Та шеврони здати у утиль,
Щоб «воєнну тайну» не порушить.
Знаю я – тебе жене наказ,
Тих, що угніздились під куранти.
А тепер подумай, хто із нас
Хунта і фашисти-окупанти.
Вірю – статут думать не велить.
На війні – набої, а не совість.
Та коли впадеш між ковили –
Пригадай це застережне слово.
Згине цар. Отямиться народ.
Мати коси рватиме з розпуки.
До могил загарбників-заброд
Стежки не топтатимуть онуки.
Бо й на них історія тавро
Пропече із ненависті й глуму…
І за що ти проливаєш кров
Хоч не можна – все-таки подумай!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548750
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.01.2015
автор: stawitscky