Ти мені явилась, як ікона.
Дух лампади тихе світло лив –
Наче серце вирвалось з полону
Сірої холодної імли.
Дар очей – бездонно-загадкових,
Аж зайшлась від подиву душа…
І на щастя золоту підкову
День мені надію залишав.
Вітер долі котить по дорозі
Сиві і пожухлі кураї.
Ні жаги, ні пристрасті не просить
Моє «Я» у янголів твоїх.
Та коли нестерпно-ниций будень
У безвихідь заганя думки,
Хочеться, як ніжність неосудну
Чути потиск теплої руки.
Щоб лилось лампади віще світло
І від скверни очищався світ,
Щоби я , тобою відогрітий,
Знову вірив в казку на землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548663
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.01.2015
автор: stawitscky