Сумна Муза сидить за столом
Заклопотана, тиха й байдужа
Щось сталось з її чарівним крилом
І зів’яла їй подарована ружа
Вона про себе розповіда безперестанку
Вже й ніч клубочком стомленим скрутилась
А вона п’є кави котру філіжанку
І не помічає, що аж надто захопилась
Я роль літописця граю старанно
Рядок за рядком – пломеніє папір
Вона кричить защораз: «Погано»
І кидається кімнатою, мов зранений звір
Як дитину малу заспокоюю
Вона сідає і очі на мить прикрива
Каже: «Кохання здавалося волею
А тепер це найгірша, гіркуща трава»
Де ж того суму для Музи скільки береться?
З яких запасів, чиїх комірчин?
Вона від болю колись розірветься
На сотні невідновних частин
Я до кінця її історію допишу
Вона у кріслі знесилено примоститься
Я до світанку її одну не лишу
Аж поки до своєї хатки не попроситься
© Леся Приліпко, 22.12.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547563
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.12.2014
автор: Леся Приліпко-Руснак