Гула роз’ятрено юрба
Годинник ратуші 12 бив
Лунав скажений крик: «Ганьба»
І на ешафот юнак ступив
Гордо і зухвало він тримавсь
Праведним вогнем горіли очі
В них кат дивитись побоявсь
Бо ж вони були такі пророчі
Юнак спокійно посміхнувсь
Юрба від здивування заніміла
Кат скривившись, відвернувсь
Мов рука його поганська зачепила
Юнак сказав в зловісну тишу:
«Не маю жалю ні про що, бо я її кохав
І після смерті я її не лишу
Якби той вельможа не бажав
Він знищить моє тіло. а не душу
Я й з небес кохану грітиму теплом
Бергтиму, мов тендітну ружу
А він не здатний на таке, той дуболом
Він ціну знає лиш грошам
І для нього Анна, як товар
Її принади він оцінює, мов крам
Любові невідомий йому жар
Я не прошу у вас пощади
Ви ж за видовищем прийшли сюди, панове
Ви шукаєте в чужій біді розради
І щось для себе, мабуть, нове
Мені чекать набридло катівської сокири
Хай голову хутчіш мені зітне
Я не спав уже доби чотири
І смерть відчайдушно кликала мене»
Він змовк і, наче мармур білим став
Відразу виконав кат його веління
Хтось в юрбі протяжно зазітхав
І втікло сполохане пташиння
А дівча якесь, сховавшись за вуаллю
Ловило сльози защораз
В уламках кохання розбитого кришталю
Промінь майбуття навік погас
© Леся Приліпко, 26.11.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547560
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.12.2014
автор: Леся Приліпко-Руснак