Розум Господь дав людині. Вершина
Сущого всього. Живу і не тлію.
Та аномалія є у машині -
Надто вже часто я не розумію.
Хай там чужий - пасажир на хвилину,
Просто знайомий - мобільним на свято,
Незрозумілий начальник - по чину,
Зовсім вже звик до ринкового мату.
Тут зрозуміло, що незрозуміло,
Блиснеш іскрою, затухне, забудеш,
Все без причини, ні впало , ні сіло,
Наслідків - нуль, а осудять - не судиш.
Страшно, коли після бур і цунамі,
З'ївши вже тонни міфічної солі,
Бачиш себе то бійцем без татамі,
То сіячем на незоранім полі.
Чи так міняємось в сонячнім циклі,
Що притиратися заново треба,
В гонці за посміх примарної Ніки
Ареса гонимо поперед себе.
Падаю Пізою. Горлом Атланта
Стрімко тону у безодні емоцій.
І не настачиш ніяких талантів,
Щоб прочитати легенди цих лоцій.
Світ різноликий - і макро і мікро,
В пошуках щастя веснить і зоріє.
Вірю, що в натовпі, в сторону ліктем
Точно є хтось, хто мене зрозуміє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547059
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.12.2014
автор: abba