Світ,серце моє,
як стара парусина,
Якій уже в море не вийти,
Навколо бетонні стіни-
Важезні гранітні плити
І ти,як не дивно,є!
А я,мов сліпа бригантина,
Якій вже не бачить води,
Яка так нагадує міни,
На підступах до мети!
Світ,серце,-букети ілюзій
І квіту у ньому катма.
У вічній невпинній напрузі,
Ми боремось з словом «дарма».
Бо світ-то вершина незмінна,
Навряд чи знайдемо свій грот:
Ти марно стоїш на колінах
У кожну з святкових субот.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547053
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.12.2014
автор: Той,що воює з вітряками