Так душевно шумують тополі
в тінь спекотного літнього дня,
у краю розстелилася доля,
тож Пегаса сідлаю, коня...
Понесе мене в край невідомий,
в фіолет зорянистий, дзвінкий -
десь внизу вже тополі близь дому
і поля, та сади, як вінки...
Я з вітрами гуляю над світом -
десь згубилась земна суєта,
ні зими тут немає, ні літа,
ні жури... Все ж домівка верта.
Бо притягує щось... і не знаю...
Рідні душі - як кинути їх?
Притягання повік не здолаю,
горілиць під тополі б приліг...
26.12.2014р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546754
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.12.2014
автор: Променистий менестрель