Стоять дерева голі, як душа,
снують довкола тіні і машини...
Сердечним дочекатись лиш, щоб зИми
дорогою згубились у словах...
А ТАМ... Весна!
Живильні грозопади,
і спалахи пустунок-блискавиць,
і ТАК все зЕлено,
до неба прагнуть трави,
і проліски устануть із гробниць...
Та поки ще Весна облогу зніме,-
поглянь! Чи десь самотня є душа?
Стоять дерева, вдягнені у біле,
а Люди йдуть... Несуть живі слова.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546571
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.12.2014
автор: Іванюк Ірина