Чекаючи з небес чудес,земля завмерла.
Під вечір вітер хмари надігнав.
Посипалось із неба біле чудо-
пухнатий і лапатий сніг упав.
Легенькою і ніжною рукою
загладив всі яри,долини рік.
І шарфом білим,зшитим з замітіллі
закутав землю і на небо втік.
Бо з півночі вже сунули морози,
вони в корзинах несли злі вітри.
Прийдуть такі похмурі і тріскучі,
морозять все живе,лютують до весни.
Зима сама дідів старих боїться.
Ховає в нори,дупла всіх звірят малих,
щоб не дістав мороз з холодним вітром,
не кинув їх вмирать на білий сніг.
Вона всім зорям рукавиці шиє,
деревам шапки білі і хустки.
І теплим одіялом землю вкрила,
щоб злі морози не змогли найти.
Ще зовсім трохи почекати треба.
Зима сама покличе білий сніг.
Під вечір хмари затягнули небо,
під ранок дід-мороз на північ втік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545873
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2014
автор: кацмазонка