За мотивами поезії Ліни Костенко
«Ти знов прийшла, моя печальна музо,
Не бійся, я не покладаю рук».
Пітніє голова вже під картузом,
Ширяє в небі одиноко крук.
А ти, Богине, присідай до столу.
Повідай, що ти бачила довкруж?
Ти дариш мені ніжну матіолу,
Де ж ти ввібрала в себе запах руж?
Що діється у цім бентежнім світі?
Куди зникає відданість людська?
Чому страждають десь по світу діти,
Чом їм судилась доля нелегка?..
Давай, Богине, вип’ємо по кварті,
Повідай ти про всі свої жалі…
Ти по якій географічній карті
Відшукуєш поетів на землі?..
Кому, скажи, даруєш перевагу?
Поети, як і люди, різні всі.
За скромність любиш ти, чи за відвагу,
Чи за уміння бігти по осі?
Чому, коли душа тебе шукає,
Кричить, волає, в пошуках щодня, –
Тебе немає?.. Так! Тебе немає!
Ти, наче мені, сестро, не рідня.
А я до тебе горнуся душею,
Поезія – це свято, це життя.
Щодня лунають оди Гіменею,
Тебе люблю – не буде каяття!
Тебе любити ще навчила мати,
Від тебе завжди свіжістю війне.
Земля поетів знає так багато,
Чому ж ти, Музо, вибрала мене?..
23.05.2011 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545467
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.12.2014
автор: Віктор Слюсар