Хмурить день сердито сивочолі брови,
Опускає смутні очі на карниз дахів.
Куйовдить вітрисько небесні покрови,
Кида краплі слізні в дуба, щоб не гомонів.
Скоцюрбилось листя, тремтить, - не вмирає,
Тримається міцно серцевиною гілля.
В знекровленім тілі силу волі має,
В боротьбі його потреба до жаги життя.
Щемить душу сага в туманних просторах,
Упадок щетинить тлустий стрижень вівтарів.
Гірко спочивати на тернистих лаврах,
Скрипить перо безперервно в руках митарів.
19.12.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544874
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.12.2014
автор: Валентина Ланевич