Безкрайний простір, вітер, теплий дотик...
Лечу на крилах мальовничих сновидінь.
Із уст нічних сирен лунає оклик...
І я не я, серед спокусливих видінь...
То піднімається із купелі морської
Блакитнокоса нереїда й вабить в світ глибин...
То ореади мчать стежиною гірською,
Та кличуть до незвіданих вершин...
То Андромеда шепіт страху пригортає,
А Дафна, пророста розкішним лавром...
То бідна Ехо в пошуках блукає,
Тесей долає монстра Мінотавра.
І стільки тих прокручується кадрів,
Що їх не здоженеш нейронами чуття.
А підсвідомість вже стомилася від мандрів,
Від сміху, сліз, переживань та сум'яття.
І тут, серед міфічних перевтілень,
З'являється незрима твоя тінь...
Й переключається свідомість в інший вимір,
Щезає балюстрада сновидінь.
І тільки пам'ятаю, що тебе гукала...
А ти очима простір цілував.
Я ніжно сувій ночі обіймала,
Та все ж на ранок, сон таки розтав...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544303
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.12.2014
автор: Лілея Дністрова