Вона вірвалася, як весняна гроза,
несла в руках тривожні жовті квіти -
недобрий колір у пальто вгризавсь
і він її побачив серед тисяч.
Вона дивилась лиш на нього одного
бентежно-болісно, як не дивилась жодна,
і в серце вразила не вродою його -
в очах несла небачену самотність.
Ті жовті квіти - привід для розмов -
дві долі обездолені з'єднали.
Дві самоти на чорнім тлі ізнов
уперто-жовтими мімозами зростали.
Вона приходила до нього ізрання,
завжди чекав її, сідаючи до вікон
і слухаючи кроки, щоб впізнать
лиш ту, що пронесла крізь натовп квіти
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544250
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.12.2014
автор: Meggi