Мені однак - ти є, тебе нема,
Чи згадуєш мене, чи забуваєш.
І навіть, коли крила знов зламав,
Однак, бо ти ті муки зневажаєш.
Хоч як далеко, серед диких скель,
У хмарах десь, заплутався зненацька
Сучасністю невизнаний, Равель,
Не зрозумілий, дивний, як Блавацька.
Мені однак, ночує де душа,
В диявола, чи Бога за порогом.
І ламаного не дають гроша,
За парію. Відречений від Бога,
Мені однак, де залишив сліди,
На битім склі, чи травах шовковистих.
Оту молитву не почуєш ти,
Не обпече мій погляд променистий.
Якщо відлуння п`єш, столітніх карм,
Однаково мені, радієш, плачеш.
Як виливаєш незбагненний шарм,
Я відчуваю... щем? в душі, неначе…
16.12.2014.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544212
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.12.2014
автор: Лина Лу