відгукнулось http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543778
Відпустила тебе…А ти знову у сни повертаєш
і в свої акварелі фарбуєш забуті полотна.
Ти художник од бога, про це ми обоє вже знаєм,
тільки час, як натурщиці, мій був занадто короткий.
Всі картини твої я давно пропустила крізь себе
і твої напівтіні вже вийшли з-під пензля у світ,
як і біль, що гризе монотонно зсередини ребра,
як вуаль, що із погляду впала й розтала, як сніг.
Стільки фарб залишилось незайманим сном на палітрі!
Скільки б нових світів ми зіткали з тобою удвох!
Ти мене, мов картину, наживо залишив без світла,
почепивши важкі гардини в своє вікно.
А моє божевілля спинитись не може й досі…
я хапаюсь за пензлі і фарби – і їх залишив!
Ну який після цього, скажи, ти до біса художник?
Тільки все написать по-новому немає сил.
Тож беру акварелі в тремтячі холодні руки
і роблю несміливий невпевнений перший штрих.
Відпустила тебе … і нехай ти у снах ще мучиш,
залишаю тебе в сторінках вже прочитаних книг!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544163
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.12.2014
автор: Meggi