Коли тонка рука темряви
Колише моє волося
Мені ввижаются далекі схили
Я пам"ятаю ми тоді плили по ним у якомусь непримітному човні. Мені здалося ти дивишся саме на мене. Але ти вдивлялася назовні. Як воно таке сталося, думалось мені. Що я тебе зустріла навідь не в квітні, а це щось вже вдарило мені у груди. І велике Ярило дівиться на тебе з люттю бо ти не дивишся на нього. Бо ти взагалі розчинена в просторі. Цього місяця двадцять восьмого обіцяють люті морози. Я боюсь що ти зовсім заледенієшь, і я назавжди лишусь місця в твоєму житті. І не в тому ж справа що я більше не бачу різнобарних квітів, дивних пархаючих довколо земних жінок. В тому що коло моєї шиї звиваєтся гадюкою тонка червона полоса. Яка не дає мені голоса, так само як не дає не їсти, не жити ні навідь кричати. Я ось тобі говорю все це. Я говорю з закритими вустами і думками, а сердце з кожним ударом надієтся що ти дивишся на мене, а не назовні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543973
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.12.2014
автор: Алиса Кирова