У цім тумані, що звива кубло,
Лице чимсь схоже на Орнеллу Муті
З осінньої зринає каламуті
І тане знову, наче й не було
Прохожої у трепетній осмуті.
І вже не знать: у сні чи наяву,
Та сподіваюсь, що зустріну знову
В житті моєму радісну обнову,
Бо тільки нею сонячно живу,
І лиш до неї молитовне слово.
Любові хміль невидимо тече,
Але бентежить і вражає зримо,
Як блискавка з небесного обриву,
Від чого серцю тісно й гаряче,
Охопленого неземним поривом.
Не вірив досі, що буває так:
Зустрів й одразу зрозумів – це доля!
Тверезий сумнів крутить парасолю,
Та почуттів стрімких неспинний танк
Усе змина – і тішиться сваволя.
У цім тумані, що тебе украв,
У цім тумані, де тебе угледів,
Немов фантом ота незнана леді,
Ввігнавши в душу зашпору-бурав, –
Лиш мрія у туманному портреті…
14.12.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543838
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2014
автор: Вячеслав Романовський