Не хочу бачити як зрубують дерева,
що плачуть смолами,прощаючись з життям.
До неба так тягнулись віти-руки,
тепер рубають їх із завзятям.
Не хочу бачити як помирають квіти-
ці чарівні метелики землі.
І як схиляють до землі голівки-
не дочекатись їм ранкової зорі.
Не хочу бачити ряди покосів
де зрізані серця трави лежать.
Не заплітає вітер довгі коси
і хвилями в полях не побіжать.
Не хочу бачити-сади сивіють
і їх корчують-душу вирива.
Вони пісні пташок вже не почують,
що так весною радісно співа.
Не хочу бачити як падають зірки,
лиш слід яскравий в небі залишають.
Хай світять вічно в небі і землі
промінчики надії посилають.
Не хочу бачити-руйнуються хати,
не повертаються сини,брати з війни.
Як трави скошені покосами лежать,
як квіти,що побив їх літом град.
Не хочу бачити як смерть життя вбиває.
Радію,бо зернятко проростає
надією,що вернеться життя,
не згине у безодні забуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543537
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.12.2014
автор: zhmerinchanka