Мегаполіси звужують коло
міцних обіймів,
і, вкладаючи хворі ліси
на стаціонари,
архаїчно гамселять у дзвони
і правлять обідню -
запізнілий молебен по вірі,
як спадок синам.
Мегаполіси вірять в кредити,
рекламні бігборди,
у тягнучки,
що в їхніх артеріях створюють тромби.
І наївно вважають,
що бога взяли за бороду.
замість кави на ранок -
п'ють ріки людей в метро.
Мегаполіси кашляють
в куряві тисяч автівок,
мов цигарку без фільтру,
викурюючи автобани.
Мегаполіси душу вітрам роздали,
а тіло
в обладунки з бетону сховали.
А правда? - В торба́х.
У корейських торбинах бомжів,
в царині теплотраси.
У круках,
що на кронах складають гучні маніфести.
На поверхні калюж,
що вартують прозорість люстра і
В спориші...
та в безмежжі
босоніж второваних верст.
Мегаполіси
димом заводів
невпинно зітхають,
вони вірять уперто кошторисам,
цифрам, статистикам.
Будівельні
ба́штові
крани
тичуть "зіг хайлі" -
серед пустки зростуть стільники.
Нові. На сто тисяч.
Мегаполіси
цеглою
груди скували в капкани...
Їхні мрії - це смог
та сліпа метушня мурашників.
Твердо впевнені в тому,
що щастя синам зіткали, -
Мегаполіси знову спішать
і пірнають
в міраж...
© Кучеренко Олександр.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543339
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2014
автор: Олександр Обрій