***
Неосяжний простір степу,
Розстані доріг,
Гул од веж сталевих ЛЕПу
Назавжди зберіг.
Вітру повів, житній запах
Навпіл з полином,
Дощик, що нечасто крапа,
Та стає зерном.
Терну зарості у балці
І поля, поля…
Із любові та із праці
Батьківська земля.
Не відняти це у мене –
Тут коріння, рід.
Про життя благословенне
Мріє мій нарід.
Не лінується в турботах
Чесних, далебі.
Та знаходиться сволота,
Що гребе собі
І біднішими нас робить,
Позбавля надій…
Годі лиш волати «пробі!»,
Трудівниче мій.
Ти ж господар, ти ж удома,
Кровопивць жени,
Бо на тебе юним громом
Дивляться сини.
Отчий край їм небайдужий –
Душу зігріва.
Зможуть все лихе подужать
І творить дива.
Їм на серці карбом стане
Степ оцей, ріка,
Кукурудзи і баштани,
Далеч говірка.
І продовжать вічні справи,
Твій земний політ…
Вийду в степ – духмянять трави
Молодістю літ.
11.12.2014
ЛЕП – лінія електропередачі
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543321
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.12.2014
автор: Вячеслав Романовський