Омиє душу праведна сльоза,
Жага скипить на клавішах роялю,
Перемішає святість із печаллю,
І, як травнева молода гроза,
Омиє душу праведна сльоза.
Із пам’яті збентежених глибин
Здійметься вихор спогадів нестримний,
Помчуся птахом я
Услід за ними.
І обпече думок шалений плин
Із пам’яті збентежених глибин.
Як полотно з прядильного верстата,
Зітчеться згадок плетиво міцне,
І в давні роки понесе мене,
Де ще усі живі...
Де батько й мати...
Лиш пам’ять
Час уміє повертати.
Звучи, рояль!
Хай пам’ять наниза
На струни серця спогади гарячі!
І не біда, якщо воно заплаче –
Неначе юна весняна гроза,
Омиє душу праведна сльоза
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543207
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2014
автор: Ірина Васильківська