Розвісив туман свої лахи лапаті
Намарне сушити на вільгості дня.
Як гарно й урочисто стане у хаті,
Коли за столом повсідає рідня.
Коли задзвенять голосочки дитячі,
І сонячним літом польється вино…
А поки – ще серце за затишком плаче
І лиже туман занавішене скло…
***
Небо накинуло тогу блаватну,
День в напівприсмерку хилить чоло,
Тихого поля незайманий ватман
Снить молодим і бадьорим зелом.
Я розділю його щасну надію,
Хоч прозира з-за туману межа.
Варто лише не втомитися сіять,
Щоби онукам було чого жать.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542100
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.12.2014
автор: stawitscky