Довіра така крихка річ,
і раз розбивши, наче склянку,
не склеїш більше. Зусібіч
колишньою вона не стане...
Пошорхлий клей не зцілить шви,
деталі більше не відтвориш,
отак воно і між людьми,
лиш зрадиш - більше не відновиш...
І не зітреться пам'ять. Знов
всі файли видалить не вдасться...
Набір речей, благань, розмов,
не створять більше присмак щастя.
- Ну що ти дивишся? Мовчиш?
Що? Я тебе тепер дратую?
- Це бУло раз, чи двічі лиш...
Чому ти так тепер лютуєш?
До речі, ти ж сама казала,
що зрада - це не головне,
тепер душа до п'ят упала?
В чім звинувачуєш мене?
- Цей діалог - лиш пусте місце,
в тобі - ні краплі каяття...
Твоє сумління, значить - чисте?
Довіра - це лишень сміття?
- А що за привід сумніватись?
я щось тобі вже не додав?
я можу сто раз вибачатись...
- та це не змінить всю суть справ...
- чому ж це ти така жорстока?
ну, зрозумій - це звична річ,
чоловіки - такі істоти!
ця звичка - данина сторіч...
це, звісно ж, виправдання кепське,
я сам не відаю чому,
ця помилка так, велетенська...
не плач, кохана... Все, мовчу!
Та не пали ти знов цигарку,
ти ж дівчина - в кінці-кінців...
ми ж поряд виросли ще змалку,
-ЦЕ ТИ МЕНЕ ОСЬ ТАК ДОВІВ...
так, стоп, я все ж не істеричка,
я ж видала тобі карт-бланш,
для тебе це - всього лиш звичка,
а я втомилась...Все це фальш...
всі ці твої лиш обіцянки,
усі слова, що говорив,
довіра, наче крихка склянка,
і ти її уже розбив...
ти плюнув мені геть у душу,
цей бруд, що ллється з твоїх вуст,
ти знаєш, я тепер лиш мушу
сказати: "ти - король розпуст!"
- чого ти так? ну, вибач, справді,
забудемо, все, що було,
ця помилка ж нам не завадить,
не заведе чуття в полон?
- ні, знаєш, ти вже вільний,
не стій у дверях... просто йди...
- Кохана... - Що ж ти так повільно?
Давай, вперед!Досяг мети!
у мене лопнуло терпіння,
game over! basta! все, кінець!
ти ж сам все зруйнував. Не вірю!
Вже все! І увірвавсь терпець.
Я зла звичайно не тримаю,
і не суджу зовсім тебе,
та йди. Ну зникни! Я благаю!
І біль моя колись мине.
Давай закінчимо все тихо,
без сліз, пробач, і каяття,
на згарищі збудуєш лихо,
а в згадках - безлад і сміття...
-Пробач!- Не треба, все вже! досить,
тепер у кожного своє,
твоя присутність біль приносить,
та йди вже! В тебе ж інша є.
Що кажеш? вона ніц не варта?
і ти кохаєш лиш мене?
не вірю, справді,це занадто!
Я вже пробачила тебе.
Пробачила і відпустила,
іди, лаштуй своє буття...
Все, стиха двері зачинила...
Розпочала нове життя...
В якому вчилась довіряти,
кохати, доля ж бо стрімка
довіру міцно зберігати,
бо все ж вона така крихка...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541281
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.12.2014
автор: Sama_po_Sobi