Кожен день життя ми пізнаємо,
Всім відома істина оця, –
Що в один із днів дорослими стаємо,
Раптом зрозумівши неминучість кінця.
І від того світ не стане іншим,
І нікого шлях цей не мине,
Буде світ таким, як і раніше,
Тільки в нім не буде більш мене.
Кожен день у суєтній тривозі –
Так минали дні мого життя,
Тихо я піду по тій дорозі,
Звідки не буває вороття.
Хоч один раз хай зберуться разом
Всі, кого люблю, ким дорожу,
В день, коли все вирішиться зразу,
І я переступлю через останню межу.
Помирюся я з самим собою,
Випийте за мене по сто грам,
І не треба плакати за мною,
Бо мені тоді вже буде легше, ніж вам.
І від того світ не стане іншим,
І нікого шлях цей не мине,
Буде світ таким, як і раніше,
Тільки в нім не буде більш мене.
4.08.1995
https://www.youtube.com/watch?v=RuOKAPa3dDw
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540968
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2014
автор: Олександр Шевченко