Цей Всесвіт не заплаканий, о ні,
Він просто крила на зиму згортає,
Й від цього поцяцьковано- сумні,
Бентежні вишиванки небокраю.
Немов чужих обіймів давній гріх,
Строкаті дні проціджені на сито,
Й остання позолота – пізній сміх,
Кармінна сага радісного літа.
Все туманіє просто на очах,
Сивішає поволі тихо-тихо,
До канделябра проситься свіча,
Й тремтить повітря вогко від утіхи
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538558
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.11.2014
автор: Стяг