In vino veritas! Хвилини забуття,
А потім знов – до схими і молитви…
Де світла радість під найменням –«жити»?
А дні у безвість кулями летять.
І ми, хто у недолі на краю,
Вже повні скепсису, немов отрути.
На запитання – бути чи не бути?
Лише схиляєм голову свою.
Хотіли світ увесь перетворить
На теплий дім для кожного із сущих.
Ідеї наші час, як зерня, злущив.
Здіймай, людино, руки догори!
Бо ти є звір у міліонах літ,
Негідний раб рефлексів і інстинктів.
Навчись спочатку ближнього любити,
А потім вже берись за цілий світ!
А шлях – він є – до сяючих вершин –
У злагоді із совістю й порядком.
По ньому значно легше крокувати,
Коли добро поселиш у душі.
Єдиний ключ, що відмика серця
І дух підносить в сподіванні щирім.
Єднаймося у помислах і вірі,
У заповідях Господа – Творця!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537739
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.11.2014
автор: stawitscky