КАТ КАТА, КАТОМ ПОГАНЯЄ
Полоснула шабля ката по народу,
Хто на нього гляне закує в могилі.
Ляже на покору кату на догоду,
Бідність опанує на роки похилі.
За життя мізерне, за платню нікчемну,
Гнів свій заховає в серце спорожніле.
Йде на муку у неволю під’яремну,
Де народ конає, вижити не в силі.
Ниє дух у нього, волі він не баче,
Тихо стогне словом броде у тумані.
Русь велика гине під тираном плаче,
Втоплена до краю у гидкій омані.
Кат великий, ката, катом поганяє,
Люд навколішки схиляє перед троном.
Ситий владою він шаблею махає,
Кинув право переляці з диким стоном.
Путь спасіння до свободи повернеться,
Русь велика розум в господа позиче.
За гріхи кроваві з катом розбереться,
Посланців його злочинності відкличе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537702
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.11.2014
автор: davud