Розсічене колись таки зростеться,
коли на те є час - зростуться й береги.
А надлишок мого у тілі серця
як від розриву в шмаття вберегти...
Воно уже, як бомба, чи як міна,
і клацання - так пульс тормосить ним.
Лиш мир поволеньки руйнує стіни.
В війну їх розрива у дим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537449
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.11.2014
автор: Маріанна Вдовиковська