Усі ми люди з іменем, що дали
Батьки, зкріпивши Таїнством святим,
Одні - імення щиро прославляли
В той час, як другі - зганьбили своє.
То хто ж ці нелюди??? З якої зграї?
Де їхня віра, совість, щось святе?,
Що зранку йдуть у Божий храм молитись -
Пізніше ж кажуть: «Вбити!!!» й не моргне.
Невже їм не співали колискових?
I ласкою не гріли їх серця?
Невже в палких молитвах їхня матір
Бажала їм ганебного кінця?
Невже їх із великою любов'ю
Не прикладала мати до грудей?
Чи в материнськім лоні годувались кров'ю,
Щоб мати ненависть таку до всіх людей?
Невже не вчили з Богом розмовляти,
Аби пізнати цінності життя?
А чи відомо їм, як сповідатись?
І що настане день, де Бог - СУДДЯ?
Як вибачити це? Де сил набрати,
Щоб приглушити ненависть і злість?
Куди подіти їх? Де заховати?...
У Всесвіті я не знаходжу місць!
Марія Дребіт (Голодрига)
Португалія
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537430
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2014
автор: VIRUYU