Тишина над селом, бо лягає до сну,
Що сховалось у вишнях квітучих,
Я у серці його, наче долю несу,
Заслухаюсь у птахів співучих.
Перелаз у росі, на стежках спориші,
У повітрі кохання літає,
Тільки зорі вгорі, а кругом ні душі,
Соловейко обом нам співає…
Розлітались хрущі, що гудуть у дует,
Зорі більше не падають в небо,
Місяць знову під ранок зробив пірует,
Нова фаза – напевно так треба…
Вже заснуло село, знову б’є тишина,
Десь пасуться розсідлані коні
І напевно людини у тому вина,
Що ми губимо щастя в законі.
Бо кохаємо тих в кого серця нема,
В кого гроші лише і нажиток,
І тоді доля наша, неначе тюрма,
А людина, як завжди – безлика.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536852
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2014
автор: Віталій Назарук