В історії людини і гріха
Без похвальби та суєти незримо
Пульсує хвиля сили незборима
До помсти та ненависті глуха.
Палким тут словом розум не проси :
Сам по собі сягаєш до вершини,
Коли бентежно в осяйні хвилини
Ти возвеличишся у гомоні краси.
Сердець вогнем торкається усіх
Осмислення провини почуттями :
Гра кольорів із формою - й нестяма,
Ця суперечність вічна - квітка й гріх.
Любов руйнує пристрасть життєдайно...
Та лиш підсунь приманку - грам майна,
Міцна спокути падає стіна -
І ми вчиняєм гріх новий негайно.
Уже давно здійснився б суд страшний,
Згоріли б дати й речі полум*яні...
Лише чомусь і досі світ рум*яний
Сніг пелюсток нам сипле запашний?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536710
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.11.2014
автор: plomin